Краткое Содержание Маленький Горбань

  • 5 Comments!
Краткое Содержание Маленький Горбань Average ratng: 6,0/10 4136votes

Весело й шумливо на вигоні за шахтарською слобідкою. Ген далі до залізниці зібралась доросла молодь: парубки в червоних, синіх, зелених, жовтих сорочках під пояс, у піджаках і новеньких картузах, в гарних чоботях з блискучими халявами; дівчата в різнобарвних спідницях, у вишиваних сорочках, у намисті й стрічках, у новеньких хусточках — водять короля, співаючи пісень під гармошку, а деякі сидять просто на траві, дивляться на вигадливий танок, балакають, лущать насіння. Малеча, ближче до хат, захоплена своїм, — дівчатка, окремо, хлопчики окремо. Дівчатка, порозсідавшись невеличкими купками, граються в крем’яхи; хлопці, поділившись на дві лави, змагаються в м’яча. Якого не прийнято, той сидить тут, осторонь, і з цікавістю стежить за грою. Біганина, галас, регіт. Халупка, де живе дід Антип з удовою-дочкою й онуком Павликом, стоїть край слобідки, нічим не огороджена, як і всі інші шахтарські хатки.

• • • Маленький горбань (скорочено) читати скорочено Квітень. Черкасенко Спиридон Маленький горбань. Краткие содержания. Лагідний світ казок зробив його серце чутливим до всяких пригод, що траплялися створінням малим та беззахисним. Черкасенко Спиридон – Маленький горбань (скорочено).

За нею починається вигін, а за вигоном, через великий шлях, зелений тепера, — барвистий панський степ. Світить сонечко, припікає.

Тепло й радісно. Ясний, погожий день викликав з халупки навіть старого колишнього шахтаря, тепера шахтового конюха, діда Антипа. Покурюючи люлечку, сидить він під вікном на призьбі, а поруч його — Павлик. Обоє захоплені хлопчачою грою в м’яча, обом сіяють обличчя од великої втіхи: короткими, уривчастими вигуками й гучним сміхом вони виявляють своє задоволення, ніби самі беруть участь у грі. — Ось глянь, дідусю. Ось глянь на Проньку! — захлинається од реготу Павлик, нагинаючи голову аж до худих, гострих колін і коливаючи великим горбом.

Здорово, шибеник! А, який, матері його мішок груш! Ага, не влучив! Ні, брат, Проньку не влучиш! Пронька, брат, як тая куля, хе-хе-хе!

— хвилюється й собі старий Антип, притупуючи ногою, й спльовує набік. — Тхі-гі-гі-і-іх!

- аж вищить, сміючись, Павлик. Втік, матері його мішок груш!

— питає дід ще про якого-не-будь меткого пустуна. — перепитує Павлик і показує пальцем. — То ж тітчин Явдошин. — Ну й прудкий! — Він, дідусю, тютюн курить. — обурюється дід.

— Вишпарити поганця! Небезпременно вишпарити ремінякою. А бігає здорово!

Конем не доженеш. Ач, як ушкварив! Треба, треба буде Явдосі сказати. Вишпарити брикуна, щоб не привчався казна до чого! — Він, дідусю, й гроші в матері краде на тютюн.

Піду й я до них. Дід Антип глянув скоса на Павлика, сковзнув очима по горбу, по глибоких, променистих, розумних очах його, що одсвічували далеко захованим тихим смутком, і одвернувся, наморщивши чоло й наїживши свої кострубаті, сиві, як попіл, рясні брови. Чертеж Кожухотрубного Теплообменника далее.

Туди, говориш? — Розбишаки вони, сину. Ач, які зайдиголови! Пронька, Пронька — глянь, що виробля! — заминав дід мову. Старому було ніяково. Не від того він був, щоб потішити онука.

Незважаючи на його страшний, химерний горб, дід дуже любив хлопця. Але він гаразд знав вдачу всіх отих Захарків, Проньок та інших, знав, що за великим Павликовим горбом діти ще не вміють побачити чудового серця його, тому боявся, що пустуни зобидять хлопця: вже не раз доводилося йому, йдучи з роботи, рятувати Павлика й скубти за чуба напасників. — Я, дідусю, до дівчат.